Історія Анастасії Мальованої
Командир батальйону управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції, майор поліції, членкиня УАППО
Рішення служити в поліції стало для героїні цієї історії не наслідком загального піднесення, яке охопило молодь на хвилі поліцейської реформи десять років тому, а радше викликом самій собі. У той час Анастасія працювала геодезисткою в обласній державній адміністрації, однак придивлялася до нової кар’єри. Внутрішнє відчуття місії та значний досвід у професійному спорті скерували її вибір. Після подання анкети й проходження складного конкурсу вона усвідомила, скільки зусиль, наміру та волі вклала в це. Так розпочався її шлях служби у патрульній поліції.
У школі Анастасія любила уроки цивільної оборони та надихалася історіями вчителів, уявляла, як круто, коли жінка служить в армії.
За понад 10 років у патрульній поліції Анастасія гідно пройшла кожну сходинку до своєї теперішньої посади від рядового поліцейського, інспектора, командира взводу, заступника командира і командира роти, заступника командира батальйону — до командира батальйону.
«Я відчула особисто на кожній посаді всі труднощі, значення і той внесок, який робить поліцейський в кожній ролі».
Проте героїня історії відверто зізнається, що відчувала острах перед тим, як приймати посаду командира взводу.
«Не одразу погодилася на посаду командира взводу. Дещо хвилювалася за ставлення до керівника-жінки. Але потім зрозуміла, що у посад немає гендеру, а є довіра та авторитет, що здобувається не тільки ставленням до служби, професійними якостями, а ще й власним прикладом. Я дуже любила роботу на лінії, намагалася завжди бути корисною та продуктивною».
Із початком повномасштабного вторгнення на кордонах країни панував хаос, Анастасія була однією з тих, хто допомагав розгубленим людям.
Певний час Анастасія служила на Донеччині у складі бригади «Хижак» Департаменту патрульної поліції. Цей досвід вона згадує як один з найцінніших у своїй службі. Перед тим вона проходила базову військову підготовку у Великій Британії. До слова, там вона була єдиною жінкою на курсі.
Щодо критики, моя думка однозначна: «Нині є багато негативу до поліцейських, але в той час, як хтось пише гнівний коментар, мій патрульний рятує людину з крижаного озера. Коли хтось пише: «Ідіть воюйте на фронт, поліція не воює», — у той час інший патрульний поліцейський отримує найвищу відзнаку Героя України й орден «Золота Зірка» за героїзм, проявлений на війні. І поки хтось критикує, патрульні пишуть історію».
Своїх побратимів та посестер Анастасія вважає найкращими людьми, сповненими гідності та взаємоповаги і пишається тим, що служить пліч-о-пліч з ними.
«За 10 років служби я не відчувала упередженого ставлення до себе через стать, а лише здивування, що комбат — жінка», — ділиться Анастасія.
Посада командира батальйону зазвичай асоціюється з чоловіками, тому жінки на цій посаді часто стикаються зі здивуванням і сумнівами щодо їхньої спроможності. Однак результати роботи, професійний розвиток, сміливість і ставлення до служби переконливо доводять протилежне.
«Жінкам і дівчатам, які тільки починають службу в Національній поліції України, я бажаю не тільки вірити в себе, а обирати те, що до душі, бо місце жінки там, де вона обирає бути».
Утримувати внутрішню рівновагу Анастасії допомагає спорт, а також уміння радіти життю в усіх його проявах: від заходу сонця та теплого літнього вечора до спілкування з близькими.
Найвищою цінністю для Анастасії завжди залишається її родина.
Gallery
